Бамкає страх у душі в похороннії дзвони,
Зграєю сни нехороші по пам’яті гонить.
Липкa тривога, настирна, під ложечку влізла.
В шибку розплющивши ніс, я, поки що безслізно,
Пильно вдивляюся в ніч непривітну, осінню.
Рідкі машини освітлюють мокру дорогу.
Я так чекаю! Крізь нудне дощу моросіння,
Швидше вертайтеся рідні до свого порогу.
Тихо у хаті. Поснули невтомні малята.
Так і не стрівши щасливим „Ой, таточку!” тата.
Розум підказує серцю свої варіанти.
Губи кусаючи, жмакаю доньчині банти.
Все врахувала. Та де свою душу подіти?
Світло чуже понад нашими вікнами світить.
Валиться з рук навіть сама нагайна робота.
Так і живу – то чекання, то інша гризота.
...
Блиснули фари в вікно винувато з дороги.
Мовчки скотилася з вії краплина тривоги.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Прочитано всі твої вірші.Дякуємо тобі за чудову поезію.Великого тобі натхнення в творчій праці.
Всі вірші роздрукували.Фєді передамо. Комментарий автора: Інна, дякую за відгук і за побажання. Я рада, що тобі сподобалися мої вірші. Я була б дуже вдячна за твої молитви. Нехай Господь Сам посилає натхнення.
orfa
2007-01-17 10:51:56
Дуже-дуже зачепило, до сліз! Нехай Господь і надалі посилає Вам такі щирі слова а надаватимите їм так досконалу форму!!! Комментарий автора: Дякую. Цей вірш був написаний на "одному подисі" - в той реальний час коли я чекала своїх рідних. Такого в моєму житті більше не було.
Jaroslav
2007-09-10 04:04:58
Prosto prekrasnui virsh,prodov.yiite v tomy dysi,nexai Bog vas blagoslovut. Комментарий автора: Дякую Вам, Ярославе, за відгук. На душі стає тепліше, коли знаходяться люди, яких зворушують почуття, що пройшли через наше єство. Благословінь і Вам також.
Зибницкий Валерий Алексеевич
2007-10-21 07:20:54
Очень понравилось, спасибо. Комментарий автора: Дякую за вігук.
5) Сердцу не прикажешь (2005) - Сергей Дегтярь Я покинул христианскую церковь "Слово Жизни" ещё в 2003 году, но платоническое чувство влюблённости не покидало меня никогда. Я жил уже отдельно от церкви и ничего оней не знал, однако любовь к ней всё больше и больше росла. Сказать ей это я не мог, потому, что она не воспринимала меня серьёзно. После моих признаний в любви, мне кажется, она ещё больше стала меня презирать. А я ничего не мог поделать с этим чувством. Я питал надежду, что рано или поздно, когда нибудь она меня полюбит, но, я был, видимо слеп в своих чувствах и не видел реальности. Через пять лет, когда я позвонил ей, чтобы узнать как у неё сложилась жизнь - она ответила, что по прежнему одинока и нет того мужчины, который ей необходим. На ваопрос, нравлюсь ли я ей - она ответила, что нет. Она сказала, что ей нравятся другие мужчины.
